Тетерка Іван Петрович
Тетерка Іван Петрович
(16.02.1987 - 14.08.2024)
Народився 16 лютого 1987 року в м. Червоноград Львівської області в простій шахтарській родині.
З 1994 по 2004 рік навчався в Хлівчанській загальноосвітній школі, що на Львівщині.
Після школи закінчив Угнівське професійно-технічне училище.
Відсутність грошей змушували постійно їздити на заробітки за кордон. Тим паче, що після смерті батька фінансова підтримка була потрібна матері і брату. А згодом у Івана народився син.
Повномасштабна війна застала новітнього Героя в Польщі. На відміну від значної частини українців призовного віку, які під різними приводами намагались втекти з України, Іван Тетерка, навпаки, у лютому 2022 року повернувся додому. Від мобілізації не переховувався.
13 листопада 2022 року отримав першу повістку, чисельні ВЛК. І хоч проблеми зі здоров’ям були несумісні із службою в армії, проте спроби ухилятись не робив.
23 лютого 2023 року у в/ч А4821, що базується в м. Моршин, прийняв військову присягу та проходив військові збори-навчання. Далі – фронт, передова, на нулі. З травня по серпень цього ж року в складі 420 батальйону проходив службу в Часовому Ярі. Там отримав три контузії, лікувався у Харкові. Далі – знов на нуль, Донецький напрямок, Дружківка. Згодом 420 батальйон розформували і його з вцілілими побратимами переводять у 3 взвод 5 роти 68 єгерської бригади ім. Олекси Довбуша та направляють на Ізюмський напрямок поблизу сіл Шийківка та Чернещина Харківської області. А потім був Покровськ. На Цьому напрямку Іван воював декілька місяців. У липні старі хвороби загострились. Після обстеження у військовому шпиталі м. Дніпра був прооперований у Кам’янській лікарні та скерований на реабілітацію. Два тижні був вдома. 12 серпня повернувся назад на фронт.
14 серпня 2024 року загинув, виконуючи бойове завдання, потрапив під мінометний обстріл ворога поблизу села Новожеланне Донецької області. Зі слів командира взводу, Іванові пропонували відмовитись від смертельного завдання на позиції, але він не погодився.
‘’Він не закінчував університет, не мав вищої освіти, але був розумний і винахідливий, майстер від Бога. І найголовніше – доброю людиною, яка завжди готова допомогти,’’- так у прощальному слові його охарактеризував товариш, сусід, перший заступник голови Белзької ОТГ Тарас Стародуб. Він мав коротке, але бурхливе життя, він не був ідеальним, часом бешкетним і безкомпромісним. Іван не любив розповідати про воєнні будні, не хизувався, не вважав себе героєм. Рідні згадують його останні слова перед фатальним від’їздом на фронт: ‘’Не плачте і не переживайте! Переможемо! Все буде Україна’’. У Героя залишилися мати Галина, сестра Марія, брат Володимир, син Роман, дружина Любов.
Присвоєно звання ‘’Почесний громадянин Червоноградської міської територіальної громади’’. Похований на кладовищі рідного села Хлівчани Львівської області.
Низький уклін нашому Герою!
