Романьков Віталій Віталійович

Романьков Віталій Віталійович
(11.01.1980 - 16.04.2023)
Народився Віталій 11 січня 1980 року в с. Скворцове Сімферопольського району АР Крим. З 1987 по 1995 рік навчався в Скворцівській загальноосвітній школі.
З 1995 по 1999 рік здобував освіту в Кримському аграрному коледжі за спеціальністю агроном.
Після навчання і до 2010 року працював агрономом на підприємстві в рідному селі Скворцове. Одночасно з роботою здобував професію електрика. З 2010 року працював за спеціальністю на підприємстві «Крименерго». У 2011 році одружився, і в молодої пари народилось двоє дітей.
З початком війни та окупації Криму, в 2014 році разом з родиною переїхав на проживання в село Комарів, що на Львівщині. У травні цього ж року був призваний на військову службу в Національну гвардію України. Захищав терени України в Луганській області.
Повернувшись із зони проведення АТО, з 2015 року працював на ТзОВ «Сотеко». Через рік відповідальної та сумлінної праці Віталія перевели на посаду начальника відділу по вирощуванню грибів.
З 2019 року служив за контрактом в лавах Збройних Сил України. Військову службу ніс в легендарній 24 окремій механізованій бригаді ім. короля Данила на посаді головного сержанта 1 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А0998. З початком повномасштабного вторгнення ворога на територію України воював на найгарячіших напрямках: Луганському, Херсонському, Харківському та Донецькому. У травні 2022 року отримав тяжке поранення, після лікування та реабілітації в його плечі залишився осколок від бойового снаряду.
16 квітня 2023 року загинув під час виконання бойового завдання при захисті Батьківщини в місті Бахмуті Донецької області. Довгий час вважався зниклим безвісти. У квітні 2026 року за рішенням суду Романьков Віталій Віталійович вважається загиблим. Йому присвоєно звання «Почесний громадянин Шептицької міської територіальної громади» (посмертно). Також нагороджений медаллю «Учасник АТО», відзначений відзнакою командира 24 ОМБР ім. короля Данила та пам’ятною монетою-коїном командира 24 ОМБР.
Зі слів дружини Ірини: «Мій чоловік, Віталій, був дуже доброю, щирою і світлою людиною. Він ніколи не сварився, не мав шкідливих звичок, умів залишатися спокійним і справедливим за будь-яких обставин. Його поважали всі, хто його знав, бо він був розумним, чесним і завжди відстоював справедливість. Найбільше у світі Віталій любив свою сім’ю – мене та наших дітей. Він був турботливим чоловіком та люблячим батьком. Саме заради дітей він прагнув кращого майбутнього для них.
У 2014 році ми залишили Крим після так званого «референдуму». Він не хотів, щоб наші діти жили в окупації, не хотів миритися з несправедливістю і вірив, що Україна – це їхнє майбутнє. Ми виїхали на материкову Україну, залишивши рідний Крим, але ніколи не залишали надії повернутися туди. Віталій був борцем за справедливість, він не міг залишитися осторонь, коли бачив неправду. Для нього захист рідної держави був не просто обов'язок – це був його свідомий вибір, його спосіб захистити найдорожчих людей та майбутнє дітей.
Він дуже любив природу. Любив ліс, рослини, землю. Особливо йому подобалося вирощувати гриби. Він мріяв про просте, мирне життя: невеликий будиночок біля річки, свій сад, тишу, природу та свою родину поруч. Він мріяв повернутись до свого Криму. Повернутись на свою батьківщину з гордо піднятою головою – вільним, разом із перемогою України. Він був людиною, яка не прагнула слави. Сергій просто робив те, що вважав правильним. Любив, захищав, допомагав, відстоював справедливість.
Для багатьох він був Захисником України. Для мене – коханим чоловіком, для наших дітей – люблячим татом. Для рідних та друзів – надійною мудрою та доброю людиною. Таким ми його пам’ятаємо!»
Назавжди в наших серцях!