Сорочан Едуард Валерійович

Сорочан Едуард Валерійович
(09.01.1973 - 18.01.2024)
Народився 9 січня 1973 року в місті Соснівка, що на Львівщині.
З 1980 по 1984 рік навчався в місцевій середній школі №13, згодом навчався в Червоноградській середній школі №5, яку закінчив у 1988 році.
Після школи навчався в училищі та отримав професію водія.
У 1991 році був призваний на строкову службу в Сухопутні війська України, яку проходив у місті Житомир.
Після армії влаштувався на роботу на шахту №9 ‘’Надія’’, працював гірничим робітником.
З перших днів повномасштабного вторгнення ворога на територію України Едуард не міг стояти осторонь та записався добровольцем у місцеву Територіальну оборону. Їздив на охорону мостів та стратегічних об’єктів. У квітні 2022 року його з побратимами-однодумцями направили на захист Сходу України. Він воював у складі 103-ї окремої бригади ТРО 63 батальйону у звані солдата на посаді кулеметника. Пройшов усі запеклі бої в Харківській, Донецькій та Луганській областях. Брав активну участь у визволенні острова Ямпіль, що Донеччині.
18 січня 2024 року загинув поблизу села Крохмальне Харківської області під час виконання бойового завдання. Довгий час Сорочан Едуард вважався безвісти зниклим, але родині надійшла гірка звістка про аналіз співпадіння ДНК…
10 січня 2026 року Едуарда поховали на Алеї Героїв на кладовищі в селі Бендюга Львівської області. Йому присвоєно звання ‘’Почесний громадянин Шептицької міської територіальної громади’’ (посмертно). Нагороджений медаллю ‘’Ветеран війни’’ та ‘’ За участь в бою’’, грамотою «За мужність, проявлену в бою за захист Батьківщини.’’
Зі спогадів сестри: ‘’Брат був з хорошим почуттям гумору, веселим, добрим, міг віддати останнє, не шкодуючи про це, відданий своїй Батьківщині, справжній патріот. Він завжди говорив: ‘’Хто, як не я’’. Понад усе цінував дружбу і своїх побратимів, навіть у відпустці, коли дуже погано себе почував і ми з мамою просили його звернутись до лікаря, то він казав: ‘’Я справлюсь, мене чекають побратими, я там потрібний, мушу їхати’’. Едуард ще був скромним, щирим, з почуттям справедливості до кожного, відповідальним, вихованим, з повагою ставився до людей. Його хобі – це різьба по дереву, професійно захоплювався ліпленням моделей машин, збирав марки з 13 років і до тепер. Для мене була велика честь мати такого брата’’.
Назавжди в наших серцях!