Сорока Антон Миколайович

Сорока Антон Миколайович
(11.08.2000 - 17.05.2024)
Народився 11 серпня 2000 року в місті Червоноград Львівської області.
З 2006 по 2015 рік навчався в Червоноградській загальноосвітній школі І-ІІІ ступеня №5. Закінчив навчання в музичній школі по класу ‘’Флейта’’.
По закінченню школи вступив у Тернопільський медичний університет.
З початком повномасштабного вторгнення ворога на територію України Антон, не вагаючись, встав на захист рідної Батьківщини. Воював у званні молодшого сержанта військової частини А4574 у складі 214 окремого штурмового батальйону OPFOR Сухопутних військ ЗСУ на посаді бойового медиком механізованого взводу механізованої роти.
17 травня 2024 року загинув поблизу міста Костянтинівка Донецької області під час виконання бойового завдання. Довгі місяці вважався зниклим безвісти, але родині надійшла гірка звістка про загибель Антона.
5 травня 2026 року молодого Захисника поховали на Алеї Героїв на кладовищі с. Бендюга Львівської області. Присвоєно звання ‘’Почесний громадянин Шептицької міської територіальної громади’’ (помертно).
Із спогадів мами Вікторії Сороки: ‘’У наших серцях залишився веселим, позитивним хлопчиком. Антон дуже любив танцювати, і з першого по одинадцятий клас танцював у складі народного ансамблю ‘’Молодість’’ під керівництвом Людмили Прибеги. Твоя жертва – не забута. Твоє ім’я назавжди у пам’яті рідних, друзів і всіх, хто тебе знав. А для Мене ти лише мій син, моя дитина, моя безмежна любов і невимовна біль’’.
Зі спогадів класного керівника А.М. Терех: ‘’Як учителю мені важко згадувати своїх учнів у минулому часі. Антон зростав на моїх очах, тому став частиною мого життя. У пам’яті залишився худорлявий веселий хлопчина, здібний та розумний учень. Над усе любив спорт, марив футболом, займався народним танцями, грав на флейті. Був активним учасником усіх подорожей, одним із перших піднявся на Говерлу, відстоював честь класу в спартакіаді, козацьких забавах, виступав у вертепі та на всіх заходах нашого класу. Антон старанно навчався, брав участь в олімпіадах та конкурсах з біології, завжди посідав призові місця. Здається, ще зовсім недавно лунав його голос у коридорах школи, ще недавно він будував свої плани, сміявся разом із однокласниками…’’.
Із спогадів однокласника Ігоря Тереха: ‘’З Антоном ми дружили з першого класу і, навіть закінчивши школу, приятелювали далі, бо були студентами в одному місті – Тернопіль. З особливою теплотою згадую, як ми разом ходили в музичну школу. Після занять Антон завжди проводжав мене до маршрутки, а потім телефонував і питав, чи я вже вдома. Досі зберігаю останнє повідомлення від нього. 14 травня 2024 року він написав, що йде на п’ять діб на позиції, і, ніби щось відчуваючи, додав ‘’Ціную все, що було колись’’. Це було останнє наше спілкування. Вічна і світла пам’ять Тобі, друже!’’.
Назавжди в наших серцях!