Бурко Роман Іванович

Бурко Роман Іванович
(17.02.1982 - 09.07.2024)
Народився 17 лютого 1982 року в місті Великі Мости Львівської області. Коли йому було три роки сім’я переїхала на проживання в місто Червоноград цієї ж області. У дитинстві ріс дуже рухливим, непосидючим і енергійним. Завжди мав багато друзів, з якими підтримував зв’язок.
Навчався в місцевій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №3.
Після закінчення 9 класу вступив на навчання в Червоноградський гірничий технікум.
Здобувши освіту, поїхав на роботу в Португалію, де пропрацював 10 років. Додому приїздив у відпустку. Тут створив сім’ю, народилось двоє синочків.
Після повернення на Україну влаштувався на роботу на шахту ‘’Межирічанська’’, працював на посаді заступника начальника дільниці. Одночасно Роман навчався на заочному відділенні в Донецькому гірничому інституті.
Подав свою кандидатуру в депутати до Червоноградської міської ради, жителі міста його підтримали. Активно долучався до розвитку нашої громади. Завжди був чесним, справедливим та принциповим.
Після 5-ти років роботи перевівся на шахту ‘’Степова’’, працював гірничим майстром, ніколи не боявся жодної роботи.
З перших днів повномасштабного вторгнення ворога на територію України не вагаючись пішов у Регіональний ТЦК та СП у місті Червоноград. Не зважаючи на те, що він не служив в армії і мав бронь на шахті, все рівно пішов захищати свою сім’ю та свою Україну, яких любив понад усе. Воював у складі 42 окремої механізованої бригади військової частини А4667 солдатом на посаді стрільця- снайпера механізованого відділення.
9 липня 2024 року загинув поблизу села Стариця Харківської області під час виконання бойового завдання. Довгих десять місяців Роман рахувався безвісти зниклим, але, на жаль, надійшла трагічна звістка - збіг аналізу ДНК…
7 травня 2025 року був похований на Алеї Героїв на кладовищі в с. Бендюга на Львівщині. Присвоєно звання ‘’Почесний громадянин Червоноградської міської територіальної громади’’ (посмертно).
Зі слів матері: ‘’Що таке життя без сина для матері. Це страждання мовчки, це вічний біль. Але я пишаюсь своїм Героєм. У моєму серці він завжди живий’’.
Зі слів друга дитинства: ‘’Особисто я його запам’ятав чесним, справедливим та порядною людиною’’.
Вічна та світла пам’ять нашому Герою!