Горбовський Віталій Миколайович

Горбовський Віталій Миколайович
(11.06.1989 - 12.10.2024)
Народився 11 червня 1989 року у місті Соснівка Львівської області.
У 1996 році розпочав навчання в Червоноградській загальноосвітній школі І-ІІІ ступеня №14. Протягом десяти років здобував знання та формував життєві цінності, а у 2006 році завершив навчання в цьому ж закладі.
Після закінчення школи – Віталій, одразу розпочав трудову діяльність на меблевій фабриці у м. Соснівка. Прагнув самостійно будувати власне життя та забезпечувати себе. До праці ставився сумлінно й відповідально, цінував незалежність, був працьовитим і не боявся труднощів, впевнено долаючи життєві виклики.
Після досягнення повноліття розпочав роботу на шахті підземним прохідником, продовживши свій трудовий шлях у вугільній галузі.
У квітні 2023 року був призваний до лав Збройних Сил України. Проходив службу у складі 10 ОГШБ (окрема гірсько-штурмова бригада) ‘’Едельвейс’’. Побратими знали Віталія за позивним ‘’ПІАНІСТ’’. Обіймаючи посаду солдата-кулеметника окремого кулеметного взводу, мужньо та самовіддано виконував бойові завдання, залишаючись вірним військовій присязі, побратимам і рідній Україні.
Згодом, у 2024 році, Віталія перевели на посаду гранатометника мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини А4267. У складі підрозділу він виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту та передових позиціях, мужньо протистоячи ворогу й захищаючи українську землю.
За виявленні відвагу, стійкість і самовідданість у боротьбі за незалежність України був відзначений державними та військовими нагородами, зокрема відзнакою Президента України ‘’За оборону України’’, а також нагородами за безпосередню участь у бойових діях.
12 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Берестове-Виїмка Бахмутського району Донецької області, внаслідок скидання вибухового пристрою з ворожого дрона, Віталій – зник безвісти. Рідні довгий час жили надією та вірою і його повернення. Та, на жаль, доля розпорядилась інакше.
11 серпня 2026 року Герой повернувся до рідного дому ‘’на щиті’’, щоб назавжди залишитися на рідній землі. Яку він мужньо боронив до останнього. Поховали Захисника на Алеї Героїв Соснівського кладовища. Йому було присвоєно звання ‘’Почесний громадянин Шептицької міської територіальної громади’’ (посмертно).
Зі слів рідних: ‘’Віталій був доброю, щирою та чуйною людиною, завжди готовою простягнути руку допомоги тим, хто її потребує. Особливе місце в його серці займали діти. Він підтримував рідних, допомагав побратимам, ніколи не залишав людину на одинці з бідою чи труднощами. Для себе майже нічого не просив і завжди ставив власні потреби на другий план, адже найвищою цінністю для нього були рідні, близькі та люди, яких він любив’’.
Найріднішими людьми для Віталія назавжди залишаться: мам Галина, тато Микола, брат Володимир та його найдорожчий ‘’скарб’’ – син Юрій.
Для них він був не просто сином, братом та батьком. Він був частиною їхнього життя, їхньою опорою, джерелом любові, турботи й тепла.
Біль цієї втрати неможливо виміряти словами, а пам’ять про нього неможливо стерти часом. Світлий образ Віталія житиме у серцях його родини, друзів, побратимів і всіх, хто знав та любив його.
Пам’ять про Героя житиме вічно – у молитвах рідних, у вдячності земляків, у серцях тих, кому подарував частинку своєї душі.
Вічна пам’ять і слава Захиснику України!