«Прозерки розцвітають у лютому»: у місті презентували книгу пам’яті Юлії Бурко
17 травня у сесійній залі Шептицької міської ради відбулася презентація книги Світлани Тверітнєвої «Прозерки розцвітають у лютому» — видання спогадів про Юлія Бурко, яке зібрало у собі живі голоси людей, що знали її особисто, працювали поруч, навчалися від неї або просто мали щастя перетнутися з нею в житті.
Книга, як зазначає авторка у передмові, стала спробою «через світлини та спогади показати, як жила Юлія Миколаївна і ким вона була для світу та для кожного, хто її знав». Вона прожила лише 52 роки, але, за словами Світлани Тверітнєвої, «зробленого нею вистачить на кілька життів». Саме тому видання не є просто біографічним — воно радше мозаїка з подій, характерів, історій і тих тонких сенсів, які формують людську присутність у культурі та пам’яті громади.
«Книга «Прозерки розцвітають у лютому» показує, що Юля й далі є поруч із нами. Як тендітний прозерок пробиває лід і мерзлоту, несучи світло та життя, так і вона запалювала людей, надихала, мотивувала й ставила високу планку, яка спершу здавалася недосяжною, але згодом усе вдавалося. Сьогодні тут зібралися її друзі, учні, люди, яких вона надихнула і яких навчила любити українське. І дуже важливо, що завдяки книзі Світлани Тверітнєвої ця пам’ять житиме далі, адже це не просто літопис, а жива мозаїка емоцій, подій і української душі», — зазначив міський голова Андрій Залівський.
Присутні на презентації ділилися спогадами про те, як Юлія Бурко вміла об’єднувати людей та запалювати в кожному добро. Вона була справжнім центром тяжіння, навколо якого народжувалися грандіозні ідеї. Завдяки її невичерпній енергії Незалежне Жіноче Товариство «Прозерок» перетворилося на справжнє сестринство за духом і другу родину для багатьох учасниць. Організація реалізувала безліч знакових проєктів, серед яких створення Світлиці-музею Тараса Городецького, проведення першого Всеукраїнського фестивалю писанкарів у нашому місті, унікальні виставки у Львові, відтворення традиційної сокальської сорочки та видання важливих культурологічних книг.
Юлію Миколаївну згадують як педагога від Бога. Вона часто купувала матеріали для занять за власні кошти, дозволяла дітям бути собою, всебічно розвиватися і завжди знаходила особливі слова підтримки для кожного вихованця. Сьогодні ця любов до творчості дає свої плоди, адже її учні не просто зберігають пам'ять про свою наставницю, а й упевнено продовжують її справу, популяризують мистецтво розпису, навчають нові покоління та тримають ту високу творчу планку, яку колись задала для них Юлія Миколаївна.
Близькі Юлії Бурко порівнюють майстриню з маяком, який «був нашою силою, нашою мудрістю і нашим натхненням», і який залишив по собі світло, що продовжує світити людям. Навіть після смерті Юлії Миколаївни її справа продовжується, а пам'ять живе в серцях тих, кого вона торкнулася:
«Юля мала надзвичайно велике серце і душу, яку Господь дав їй, щоб любити людей і показувати всім, що ця любов справді існує. Борючись із хворобою, вона проходила важкі випробування, терпіла великий біль, але навіть крізь нього бачила любов, світло і той “прозерок”. До останніх днів і подиху вона не втрачала цієї віри. І пам’ять про Юлію Миколаївну назавжди залишиться в наших серцях».
Справа видатної майстрині продовжує жити й тепер, а її великий внесок у культуру надихає на нові творчі ініціативи. Під час презентації відомий український скульптор, професор кафедри скульптури Львівської національної академії мистецтв Іван Микитюк поділився своїм баченням вшанування пам'яті писанкарки та запропонував проєкт символічної композиції для вулиці, що носить її ім'я.
