У Шептицькому відбувся День пошани родин загиблих та зниклих безвісти Захисників і Захисниць України
Захід розпочався на Вічевій площі з хвилини мовчання за полеглими Героями. Усі присутні єдиним серцем єдналися у спільній молитві за родини — за тих, хто переживає непоправну втрату найрідніших, і за тих, хто не втрачає надії й щодня чекає на воїнів, чия доля досі залишається між небом і землею.
Своїми болісними, але сповненими світла історіями ділилися рідні наших Захисників. Наш воїн Василь Климчук «Клим» загинув, коли йому було лише 38 років. Для своєї матері, пані Тетяни, він був єдиним сином і найбільшою гордістю. Під час зустрічі пані Тетяна прочитала вірш «Не повертаються із вирію сини…», який присвятила синові. У кожному його рядку — неосяжний біль і водночас неймовірна материнська любов, яка не минає і живе крізь світи.
Важкою втратою поділилася й Оксана Харчук, у якої війна забрала кохання всього життя, батька двох синів і міцну опору. Її чоловік Юрій Харчук загинув 11 вересня 2024 року на Донеччині під час евакуації поранених. Ідучи на фронт, він казав: «Я йду на війну, щоб не йшли мої діти. Я не готовий, щоб через роки туди йшли мої сини». Сьогодні Оксана й досі відчуває його незриму присутність і знає, що щодня з неба її оберігає ця вічна любов.
Також на Вічевій площі писали листи підтримки, пам’яті та вдячності родинам Героїв — такі сокровенні слова, які важко висловити вголос. Хтось виводив рядки для матері чи дружини, щоб сказати: «Я поруч. Я розумію твій біль, як ніхто інший», а хтось писав, дивлячись угору, — до своїх найдорожчих, які тепер тримають небо. Усі ці листи, наповнені невимовним болем і водночас неймовірною силою, об’єднають у спільний альбом і передадуть до музею в «Будинку воїна», щоб пам’ять жила і кожен пам'ятав, якою ціною ми живемо кожен наш день.
