Народні промисли

Сокальська кераміка

Гончарні осередки існували на теренах Сокальщини ще з XVI-го століття. Однак сокальська кераміка як регіональне явище набула особливого розквіту наприкінці XIX століття. На наших теренах здебільшого випалювали кахлі, тарілки та глечики, які оздоблювали унікальними розписами у вишуканій кольоровій гамі – жовтий, коричневий та зелені кольори на білому чи кремовому тлі. Найбільший внесок у збереження та популяризацію традиції зробив Василь Шостопалець – знаний сокальський майстер XIX століття, гончар у четвертому поколінні. Його творчість – узагальнення всіх гончарних течій Сокальщини впродовж десятиліть. На тогочасних регіональних виставках народних промислів сокальська кераміка успішно конкурувала з косівською. Проте війни, переселення та індустріалізація північної Львівщини не сприяли збереженню давньої традиції. Косівська кераміка здобула всесвітнє визнання і внесена ЮНЕСКО до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства, натомість її сокальська «сестра» була незаслужено забута. Нечислені автентичні взірці цієї кераміки збереглися у фондах музеїв Львова, Сокаля та Шептицького. Шептицькою міською радою спільно з Львівським обласним департаментом з питань культури, національностей та релігій та Управлінням туризму та курортів ЛОДА ініційовано процес занесення Сокальської кераміки до переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини України. А сучасні майстри намагаються відновити втрачену традицію:  вони опановують давні гончарські техніки, відтворюють автентичні вироби і проводять майстер-класи. У 2021 році у Шептицькому пройшов перший гончарний фестиваль “Горна державності”, на котрий з’їхались гончарі з усієї України.

Надбужанська вишивка

Більшість збережених пам’яток вишивального мистецтва Надбужанщини (зараз це території Шептицького, Володимир-Волинського районів та Холмщина) походять з кінця ХІХ–першої чверті ХХ століття і віддзеркалюють  еволюційні зміни в різних галузях мистецької культури. Але найзнаменитіша надбужанська вишивка – це легкі, монохромні взори на сорочках, що справляють враження тонкого чорного мережива. Цей традиційний промисел офіційно внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Зразки Сокальської сорочки можна побачити в Червоноградській філії Львівського музею історії релігії (палац Потоцьких) та в художньому музеї “Сокальщина”.

Сокальська писанка

Культурна традиція писанкарства на теренах Прибужжя сягає своїм корінням у сиву давнину і до кінця XIX ст. у візуальному оформленні писанок переважали геометричні мотиви («хвильки», «грабельки», «вітрячки», «решітки») на темно-коричневому або чорному тлі. На початку ХХ ст. місцеві писанки “розквітли” здебільшого червоними або жовтими квітами на червоному тлі. Давню унікальну традицію писанкарства продовжують місцеві майстри. Їхні роботи можна оглянути у cвітлиці-музеї ім. Тараса Городецького у Шептицькому.